Класицизм

Класицизм

Класицизм

(Від лат. Classicus — зразковий) — художній стиль європейського мистецтва XVII-XIX ст. однією з найважливіших рис якого було звернення до античного мистецтва як вищого зразка і опора на традиції високого Відродження. Мистецтво класицизму відображало ідеї гармонійного устрою суспільства, але багато в чому їх втрачало в порівнянні з культурою Відродження.

Конфлікти особи і суспільства, ідеалу і реальності, почуття і розуму свідчать про складність мистецтва класицизму. Художніх форм класицизму властиві сувора організованість, врівноваженість, ясність і гармонійність образів.

Для архітектури, класицизму характерні навіяні античними зразками ордерна система, чіткість і геометрична правильність обсягів і планування, що виділяються на гладі стін портики, колони, статуї, рельєфи.

Видатним шедевром архітектури, що з’єднав класицизм і бароко в єдиний урочистий стиль, був палацово-парковий ансамбль у Версалі — резиденція французьких королів (друга половина XVII ст.).

У живописі головне значення придбали логічне розгортання сюжету, ясна урівноважена композиція, чітка передача обсягу, за допомогою світлотіні підпорядкована роль кольору, використання локальних кольорів (Н. Пуссен, К. Лоррен).

Чітке розмежування планів в пейзажах виявлялася також за допомогою кольору: передній план обов’язково повинен був бути коричневим, середній — зеленим, а дальній — блакитним.

У другій половині XVIII в. живопис звертається до республіканським ідеям античності, до образів мужніх борців проти тиранії (Ж.-Л. Давид, іл. 55).

Скульптура епохи класицизму відрізняється сглаженностью форм, спокійно поз, навіть рух не порушує замкнутості форм (Е. Фальконе, Ж. Гудон).

Пізній класицизм, званий також ампір, набуває рис парадності і пишності, що виразилися в архітектурі та прикладному мистецтві першої третини XIX в. (Див. Ампір).

Російський класицизм в другій половині XVIII — початку XIX ст. втілив новий, небувалий за розмахом, національному пафосу та ідейної наповненості розквіт культури: архітектурні ансамблі та споруди В. Баженова, М. Казакова, Дж. Кваренги, А. Захарова, К. Россі, А. Вороніхіна, скульптури М. Козловського, Ф. Щедріна, І. Мартоса, картини А. Лосенко, А. Іванова та ін. З кінця XIX в. для російського образотворчого мистецтва все більш характерним стає бездушний, надуманий академічний схематизм, з яким ведуть боротьбу представники романтизму і реалізму, що прийшли на зміну класицизму.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!